Меню сайту
Календар
«  Січень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Наше опитування
Чи потрібний розвиток цього сайту?!
Всього відповідей: 82
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Минуле, теперішнє, майбутнє

З ІСТОРИЧНОЇ СКАРБНИЦІ

 

Сучасні села Боратин, Голишів, Рованці та Новостав Луцького району в наш час адміністративно об'єднані Бо-ратинською сільською радою. Ці населені пункти дуже близькі до Луцька - міського поселення з майже тисячо­літньою історією, що саме по собі накладає відбиток на власну історію цих сіл. Наприклад, село, Рованці, про існу­вання якого є опосередковане свідчення з XII століття, вхо­дило до міської округи - так званої «Луцької волості», сформованої ще раніше. Власне усі вищезгадані села, що розташовані в басейні притоки Стиру - Чорногузки, вхо­дили в давньоруський час до луцької округи і складали єдиний соціальний організм.

Про перших поселенців у цих краях свідчать знахідки археології. Наприклад, давні поселення на місці сучасно­го Боратина були знайдені в результаті масштабних архео­логічних розкопок поблизу цього села у 1981-1982 роках, якими, в тому числі, досліджено приміський посад Х-ХІ сто­літь. Ще в передкнязівські часи доводить археологія і про початок заселення Голишева. Безсумнівно, що історія Новоставу також давня.

Цей історичний нарис має за мету висвітлити докумен­тальну історію чотирьох сіл, у кожного з яких свій оригі­нальний давній і модерний літопис, а об'єднання в одну адміністративну одиницю яких сталося лишень у XX сто­літті. Матеріли дослідження спираються на публіковані й рукописні джерела, історичну літературу.



 РОВАНЦІ

 

За однією із версій назва цього села походить від назви його жителів за місцем проживання, з відміткою особли­востей місцевості. Археологи стверджують, що територія цього поселення, як і інших наближених до Луцька зі схо­ду, була поділена каналами-ровами, пересуватися якими можна було за допомогою човнів. Це дало привід назвати середньовічним сучасникам село Рованцями, а нашим су­часникам шукати в цьому порівняння із Венецією.

Перший документ в якому згадуються Рованці відно­ситься до середини XV століття. У ньому Великий литовсь­кий князь Свидригайло підтвердив Луцькому Пречистенсь-кому монастирю давніші земельні дарування цій обителі, тобто ще з XII століття. Зокрема, в документі названі такі поселення: «z sielcem Rowaryce za [...] Styrem, z grunty na Hnidawie y na Patorice». Зрозуміло, що йдеться про най­ближчі поселення до Луцька Рованці й Гнідаву в басейні річки Полонки (сьогодні - Чорногузка). Цей документаль­ний факт підтверджується подальшим перебуванням села у володінні луцької кафедри. Наприклад, після смерті Луцького єпископа Кирила Терлецького, відомого ще як ініціатора уніатської церкви, королівський коморник Лукаш Ісайковський склав 1607 року інвентар всіх належ­них луцькій кафедрі маєтків для передачі новому єписко­пу - Євстахію (Євгенію) Єло-Малинському. Серед інших маєтків згадується «Imienie nazwane Rowance z ludzmi, iako sic  zdawna w sobi ma».

    У 1629 p. частина Рованців, a точніше 3 дими, належа­ли луцькій кафедральній Іоана-Богословській церкві. У наз­ваних 3-х рованецьких оселях-дворах могло проживати від 18 до 33 мешканців*. Чи були Рованці в цей час більши­ми за чисельністю і на скільки нам невідомо.

Після приєднання українських земель до Російської імперії у 1798 році господарем Рованців все ще є луцька кафедра, на цей час греко-католицька (уніатська). У селі було 22 двори, в яких жило 142 мешканців: 68 осіб чоло вічої статі і 74 жіночої. Двоє із загального числа меш­канців належали до шляхетського звання, восьмеро були міщанами, вільних осіб - тринадцять. Селяни Рованець -124 особи - належали духовному відомству. Описуючи гео­графічне положення і економічні статки населених пунктів Луцького повіту державний землемір зазначив, що ґрунт у Рованцях чорноземний, врожаї перевищували посіви вчет­веро, однак за умови примінення перегною. Сіяли на по­лях Рованців жито, пшеницю, овес, ячмінь, гречку, просо, горох і коноплю. Трав'яні покоси були посередніми. Ліс у маєтку відсутній.

   Як у більшості волинських поселень, рованецькі селя­ни «упражнялись в хлебопашестве», працювали на духо­венство по 3 дні на тиждень, решту - на себе. Утримували рогату худобу, овець, коней і дворову птицю, але, за вис­новком автора опису, у малій кількості. Оренди в рік з Рованець виходило 50 рублів.

* Різниця в підрахунках зумовлена різними підходами вчених до вирахування середнього числа проживаючих в 1 одиниці оподаткування - димі: від 6 осіб до 11. За найновішими даними для Волині цього часу, т. б. другої половини XVI - першої половини XVII ст., обрахунки середньої кількості людей, які мешкали в одному домі (дворі), показали, що там могла проживати навіть більше як одна сім'я, а середньостатистична сім'я тоді складалася з діда й баби, батька й матері, в середньому двох старших синів, двох старших дочок і як мінімум двох менших дітей, тобто в середньому 10 осіб. Таким чином, коефіцієнт складав 10-11 чоловік на один дим. (Ворончук І. О. Про коефіцієнт диму на Волині в другій половині XVI - середині ХУЛ ст. //Український археогра­фічний щорічник. - К., 1999. -Вип. 3/4 (нова серія). - Т.6/7. -С. 212-229.)