|
Ділянка досліджень знаходиться на західній околиці с. Рованці, приблизно за
100 м на південний схід від церкви св. Пантелеймона та багатошарового поселення
археології «Гнідавська Гірка». Із півночі та півдня ділянка досліджень
обмежувалась ґрунтовими дорогами, зі сходу та заходу межувала з ріллею. У
топографічному плані ділянка знаходиться на першій надзаплавній терассі лівого
корінного берега р. Стир, приблизно за 1 км на південь від русла річки. Рельєф
хвилястий, прослідковується загальний схил на північ, до русла річки. Грунт
гумусований чорнозем. Ділянка задернована. Культурний шар римського часу,
періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя.
Територія розкопу знаходиться в давньому історичному районі «Куповаті».
Територія урочища разом з сусідніми «Панський город» та «Гнідавська гірка» була
заселена ще з часу неоліту, однак найбільший розвиток тут відбувся протягом
ХІ-ХІІІ ст., коли ці території складали комплекс південних передмість княжого
Лучеська [Баюк, 2009, с.64-69]. Однак якщо сусідні урочища археологічно
досліджуються ще з 30-х років ХХ ст. [Терський, 2007, с.12], на «Куповаті» у
зв’язку з забудовою стаціонарні розкопки проведено вперше.
На ділянці забудови, по її південному краю, було закладено Розкоп №1
розмірами 12х12 м орієнтований за сторонами світу, пізніше до нього були
зроблені дорізки і загальну площу досліджень доведено до 156 кв. м.. Розкопу
була присвоєна літерна нумерація з півдня до півночі від Б до З та цифрова зі
сходу на захід від 2 до 7. Під час дослідження рівень дна розкопу було доведено
до материка і глибина становила -0,6м від репера. Враховуючи рівнинний рельєф
на ділянці дослідження репером було обрано рівень сучасної денної поверхні.
На ділянці розкопу зафіксована наступна стратиграфія: 0,0-0,25 м – орний
шар ґрунту з знахідками сучасного періоду та незначною кількістю знахідок
кераміки; 0,25-0,5 м – шар суглинку, в якому зустрічаються матеріали римського часу,
ліпна кераміка типу Лука Райковецька та гончарна періоду Київської Русі;
0,5-0,6 м – світлий шар передматерикового суглинку зі знахідками ліпної
кераміки, що нижче переходив в світлу материкову глину.
Культурний шар розкопу хоча і перемішаний, однак чітко розділявся на часові
горизонти. Тут виявлено знахідки, які можна віднести до часу Вельбарської
культури, культури типу Лука Райковецька та давньоруського періоду. Вельбарська
культура представлена фрагментами лощеного посуду коричневого та темного кольорів
хорошої якості з вінцями характерними для цього часу. Тип Луки Райковецької
представлений фрагментами кераміки гіршої якості з характерним для цього
періоду хвилястим врізним орнаментом. Найбільш багатим виявився шар періоду
Київської Русі. Виявлену у більшій кількості кераміку «курганного типу» з
гострим відтягнутим до низу краєм можна продатувати Х-поч. ХІ ст.
Досліджені різночасові об’єкти повністю повторюють хронологічну картину
культурного шару: це житла періоду Лука Райковецька та давньоруського часу, а
також споруда, яку за знахідками та типом планування можна віднести до часу
Вельбарської культури. Результати цих досліджень подані у формі звіту до
наукового архіву Інституту археології, а також до наукових збірників, дану
статтю хотілося б присвятити знайденим в розкопі індивідуальним металевим
знахідкам.
Сережка. Метал срібло. Кілечко округле, діаметри 2,2х2,3см, товщина дроту
0,2см. В нижній частині порожниста кулька прикрашена технікою зерні. Лиття по
восковій формі. Датується виріб Х-1-ою пол. ХІ ст.
Перстень щитковий. Кольоровий метал. Діаметр виробу 1,4см, товщина 0,1см.
Щиток округлої форми, діаметром 1,1см, кінці припаяні. На щитку врізний
орнамент у вигляді прокресленого стилізованого солярного знаку. Датується виріб
після монгольським періодом давньоруського часу.
Натільний хрестик. Розміри 3,5х2,5х0,2см, вушко збережене, ширина отвору
0,3см. Кольоровий метал (срібло). Перегородчасті емалі. Добра збереженість.
Датується періодом ХІІ- 1 пол. ХІІІ ст.
Пломба товарна. Дорогичинський тип. Рельєфні знаки по колу. Метал свинець.
Пізнє середньовіччя ХVІ- ХVІІ ст.
Половина іконки - складня у вигляді образка. Кольоровий метал (мідний
сплав), лиття. Виріб квадратної форми, розмірами 2,5х2,4см, добре збережене
вушко та завіска для складання. На аверсі іконки зображення Смоленської Божої
Матері з дитям Ісусом, на реверсі – Голгофський хрест. На іконографії цього
виробу варто зупинитись особливо.
Ікона Смоленської Божої Матері є найбільш точним і строгим вираженням сенсу
іконографічного типу Богородиці Одигітрії («Наставниці»). В самій назві
«Одигітрії» закладена концепція богородичних ікон вцілому. Як писав відомий
візантист Н.П.Кондаков «икона Божией Матери Одигитрии представляет средоточие
не только иконографии Божией Матери, но и вообще христианской иконописи…»
[Кондаков, 1998, с.152]. Божа Матір постає в цьому образі як Помічниця на
нелегкому шляху людини до Господа тому вона представлена фронтально, дивлячись
безпосередньо на тих, що моляться. На лівій руці Богородиця тримає Немовля
Христа, а рукою вказує на Нього як Спасителя. Сам Христос однією рукою
благословляє Матір (а в її особі і всіх нас), а в іншій руці тримає згорнутий
свиток – його Святе письмо.
До характерних особливостей Смоленської Одигітрії відносять фронтальне
положення немовляти та незначний розворот Богоматері в сторону Сина. Основне
смислове навантаження несе тут рука Богородиці, як свого роду вказівник на шлях
спасіння.
Смоленська ікона Божої Матері здавна користувалась великою шаною серед
православних. Згідно християнського вчення вона написана євангелістом Лукою, а
списки поширені у величезній кількості по церквах та будинках вірних. Особливою
вона була також і для військових. У 1812 році, під час Вітчизняної війни, ця
ікона була перенесена зі Смоленська до табору російських військ в 3-тю піхотну
дивізію А.П.Єрмолова. Перед нею служили вдячні молебні після кожної перемоги,
перед нею же головнокомандуючий М.І.Кутузов зі всім військом молив Богоматір
про допомогу. Перед знаменитою Бородінською битвою ікону носили по всьому
табору для підтримки воїнів. Коли ж ворога було переможено чудотворну ікону, по
волі князя Кутузова, було повернуто в Смоленськ і багато прикрашено. З того
часу російські військові почитали її як свою захисницю і намагались не
розлучатись з цим образом як на полі бою, так і в повсякденному житті.
Таким чином бачимо, що виявлена знахідка відноситься скоріш за все до
раритетів військових російської армії і датується ХІХ століттям після
Вітчизняної війни 1812 року.
Література:
1. Баюк В.Г. Селище княжої доби на
території урочища Гнідавська Гірка // Науковий вісник Волинського національного
університету імені Лесі Українки. Історичні науки / За ред. С. В. Гаврилюк. –
Луцьк: «Вежа», 2009. – 324с., іл.
2. Терський С.В. Лучеськ Х – XV ст. – Львів: Видавництво Національного
університету «Львівська політехніка», 2006. – 252 с.
3. Кондаков Н.П. Иконография Богоматери. Т.2 – М., 1998.
|
