Святий великомученик Пантелеймон, що означає по-грецькому «всемилостивий»,
жив у III столітті в Нікомідії. Батько-язичник віддав його на навчання до
лікаря царя Максиміана. Пантелеймон часто бував у дворі. Чутка про чудесного
цілителя, – адже юнак згодом став відомим лікарем і зціляв при допомозі
молитви, – рознеслась повсюди й викликала заздрість інших лікарів.
Не хотів миритися з тим, що Пантелеймон славить розп’ятого Христа імператор
Максиміан. Він приписав здатність юнака зцілювати чаклунству й піддав
Пантелеймона тортурам. Але воїни, які мали відрубати голову, просили прощення і
визнали Христа. Коли страта все ж була завершена, оливкове дерево, до якого
було прив’язане тіло, раптом укрилося свіжими плодами.
Святий Пантелеймон помер 9 серпня 305 року (н. ст.) в Нікомідії. Частина
його мощей була перенесена в руський монастир на гору Афон, де вони
зберігаються й до цього часу. Через багато років на честь прославленого
цілителя збудували багато церков. Та, що в селі Рованці поблизу Луцька,
відзначила 105-річчя. 110 років виповнилося чудотворній іконі Пантелеймона. У
храмі зберігається її оригінал, а з протилежної сторони вказана дата – 1895
рік.
Історія
церкви
Свято-Пантелеймонівський храм має цікаву історію. Спочатку він був
дерев’яним і стояв на іншому пагорбі. Першим священиком був греко-католик
Степан Боруцький. Але одного дня церкву знищив вогонь. Згоріло все. Лишилася
тільки маленька частина дзвона з зображенням образа. І громада задумала будувати
нову церкву – цегляну, щоб у разі небезпеки полум’я не так швидко охопило її.
Несплавлений уламок дзвона разом з іконою люди вмурували в стіну над входом.
Службу в новозбудованій церкві очолив настоятель Гнідаво-Черницької парафії
Петро Огибовський. Він також керував духовними школами, одна з яких знаходилася
на території церкви.
Нова церква мала підземні ходи, які з’єднували її з храмом Іоана Богослова,
що стояла на території замку Любарта, і з храмом Успіння Пресвятої Богородиці в
селі Новостав.
У Гнідавській Свято-Пантелеймонівській церкві весь час відбувалися
Богослужіння. Селянських дворів коло храму було небагато, і комуністи не
вважали його великою загрозою. Люди йшли до цієї святині на прощу. Йдуть і
тепер до чудотворного образа святого Пантелеймона. За переказами старожилів,
принесений він чоловіками з руського чоловічого монастиря на горі Афон. Сотні
віруючих нахилялися, аби під час хресного ходу, що відбувся наприкінці
літургії, ікону пронесли над їх головами.
Якось на Всенічну, у переддень свята, згадує настоятель о. Сергій Коць,
прийшла жінка з сином і попросила слова. Вона подякувала за молитви до святого
великомученика Пантелеймона, замовила сорокауст. Свого часу жінку спіткала
тяжка біда: надії на одужання паралізованого сина уже не було ніякої. Лікарі
розводили руками й казали сподіватися лише на Бога. Стурбована здоров’ям сина,
мати молилася до Ісуса Христа. Та якось вирішила піти у церкву святого
Пантелеймона. І саме тут отримала допомогу.
Отець Сергій пригадав ще один випадок, як один з викладачів університету
потрапив до лікарні. Рідні звернулися по допомогу до Бога, замовивши літургію й
акафіст до святого великомученика Пантелеймона. За вірою родини хворий
зцілився.
А декілька років тому зцілилися від раку двоє дівчат. Пізніше вони пройшли
комп’ютерне обстеження, яке підтвердило відсутність онкозахворювання. Але
батько таємно від дружини одну з дочок «для підстраховки» надумав підлікувати
ще хіміотерапією. Та через 20 хвилин після прийому ліків дівчина померла. Інша
не зверталася після допомоги святого до офіційної медицини й досі живе.
– Але шкода, – констатує отець Сергій, – що люди, отримавши дар Божий,
забувають подякувати Господові й великомученику Пантелеймону. Та Бог
милосердний, і хто з вірою приходить, – отримує допомогу. Тому я запрошую всіх
до нашого храму.
Церкву реставрували. Встановили нові, булатні хрести, які наче золото
виблискують на всю округу. А коли почаївські майстри розібрали старі куполи, то
знайшли... ні, не ікони – а пляшку з-під польської горілки 1937 року, порожню
коробку від сірників і цигарковий папір. Під другим куполом виявили шмат бляхи,
де вказано, що востаннє храм ремонтували саме 1937 року.
У відповідь, зазначив настоятель храму о. Сергій Коць, вони теж для
нащадків заклали пляшку з іменами священика, старости і майстрів, які опікають
храм сьогодні, аби майбутні покоління бачили, що церква служить для спасіння
людей.
Андрій ГНАТЮК
http://www.pravoslavja.lutsk.ua
